Останні новини

“Одного разу нас заарештували в Амстердамі”: інтерв’ю з мандрівниками з Одеси. Частина І

Одесити два роки подорожували автостопом.

Влітку 2018 двоє одеситів без грошей вирушили в навколосвітню подорож. Наші сьогоднішні герої — Дмитро Пасішнюк та Владислав Нечитайло — за кордоном вони провели майже 2 роки й автостопом об’їхали понад 40 країн. Все це пройшло у рамках їхнього проєкту “Куда теперь?”.

Як подорожувати без знання англійської та заробляти гроші прямо під час поїздки — розбирався Odesa Live.

Читайте також: Стара Одеса помирає в Аркадії: як невдалі схеми “розірвали” санаторій “Молдова”

— Розкажіть про те, як виник проєкт “Куда теперь?”

Владислав Нечитайло: Насправді все з’явилося спонтанно. У нас просто виникла геніальна ідея поїхати в навколосвітню подорож автостопом, тим більше, до цього ми декілька разів подорожували таким чином. Я пам’ятаю, що ми дуже по-дурному все продумували. У нас була мапа світу й ми обирали на ній точки: поїдемо ось сюди, потім сюди, далі — ще кудись. Взимку треба їхати туди, де тепліше, влітку — де холодніше. Ось так приблизно. Дуже довго думали над назвою проєкту, й випадково прийшла назва “Куда теперь?” — ми один одному постійно ставили це запитання.

— Тобто, маршрут ви прокладали в основному навмання?

Дмитро Пасішнюк: Так, ми ніколи не прив’язувалися до певного маршруту. Ми знали, що якщо прокладемо конкретний маршрут, то в будь-якому випадку чітко його дотримуватися не вийде. У подорожах часто бувало так, що водії, з якими ми їхали, радили нам відвідати якусь пам’ятку. Ми вибирали тільки курс, а конкретно напрямок і точки залежали від людей, з якими ми зустрічалися. Плюс у нас був такий задум, що в подорож ми виїдемо без грошей, а люди, котрі підписані на нас в telegram-каналі, будуть давати нам якісь завдання. Наприклад, заїхати до Фінляндії та спробувати там якусь специфічну страву.

В: Не раз бувало таке, що водії нам казали: “Слухайте, я їду в абсолютно інше місце, але можу дати вам притулок у себе вдома, поїхали до мене”. І ти думаєш: “Це ж круто, чому ні?”

"Куда теперь?"

Фото: "Куда теперь?"

— Я знаю, що в подорожі ви стикалися з поліцією. Скільки разів за таке відбувалося?

Д: Стабільно раз на місяць у нас була якась проблема з контролерами або іншими службовцями. Але конкретно з поліцією ми зустрічалися рідко.

В: Здебільшого це було пов’язано з тим, що ми безкоштовно їздили в метро.

Д: Або стояли там, де не можна стояти, заходили туди, куди не можна заходити. Або через військові бази шлях зрізали — адже так було коротше.

— Можна докладніше про військові бази?

В: Ми тоді йшли по маршруту, наша мапа показала, що шлях лежить через якісь ангари, залізничні колії та інші споруди. Ми пройшли через хвіртку, а потім опинилися на якийсь напіввійськовій території. І практично на виході звідти нас зупинили з питанням: “Як ви тут опинились?” Відібрали наші паспорти, запитали, де ми пройшли — навіть на мапі просили показати. Ну ми показали, а вони й говорять: “Там же колючий дріт, там не можна було пройти!”. Довго нас не хотіли відпускати, думали, що ми якісь шпигуни. 

— А де це було?

Д: Здається, або в Німеччині, або в Нідерландах. Насправді, у таких нон-стоп подорожах, без планування й чітких записів, є великий мінус. Усі спогади перемішуються в голові, і ти починаєш забувати не тільки якісь випадки, але й країни. Іноді сам себе запитуєш: “Був я в там чи ні? Не можу згадати, ми в Берлін взагалі заїжджали?” І тільки по фотографіях, якщо вони збереглися, або завдяки людям, які пишуть в Facebook, починаєш відновлювати в голові ланцюжок подій.

В: У нас було дуже багато моментів, пов’язаних з перенасиченням емоції: ми побачили щось нове або просто з нами відбувалося щось неймовірне, тому багато подій забувалося навіть на наступний день.

 "Куда теперь?"

Фото: "Куда теперь?"

— Як ви вирішували питання з термінами перебування в країні?

Д: По ситуації. Головна наша перевага — це біометричний паспорт, який дає можливість перебувати в межах Шенгенської зони впродовж 90 днів (90 через 90). І ми намагалися пересуватися в періоді цих трьох місяців. Наприклад, Болгарія або Румунія не перебувають у Шенгенській зоні, тому там можна “обнулити лічильник”.

В: Часто бувало таке, що ми приїжджали в якусь країну “обнулитися”, а вона виявлялася досить цікавою.

Д: Так, у мене, наприклад, у паспорті дуже багато штампів якраз із Сербії, тому що звідти зручно поїхати в Хорватію або Туреччину, де теж можна розв’язати проблему з лічильником. І Сербія — начебто невелика, розміром як чотири Києва, але там я провів сумарно 3 місяці і відвідав більш ніж 30 точок, тож там є цікаві місця.

"Куда теперь?"

Фото: "Куда теперь?"

— Як ідею поїхати в кругосвітню подорож сприйняли ваші батьки?

В: Чесно кажучи, не повірили нам не тільки батьки чи друзі — ніхто не повірив. Ми спочатку планували подорож на рік, і всі нам твердили: “Та який рік, через пару місяців максимум повернетеся”. Доводилося вислуховувати, що ми дурні, що нічого в нас не вийде — у кращому випадку декілька країн об’їдемо. Загалом, віри не було жодної. Хтось переживав, хтось глумився над нами, поки ми не проїхали країн 5–6 і не минуло кілька місяців.

— А як ви заробляли гроші в поїздці?

В: Це складне питання. Був момент, коли ми збирали гроші на телефон — тоді в один із днів я просто вирішив заглянути під лаву в Данії та знайшов там 50 євро. А в Скандинавії, наприклад, є така практика, що ти здаєш пляшки й отримуєш за це гроші. Це зручно: ти ходиш по місту, вивчаєш його та паралельно підбираєш пляшки — work and travel грубо кажучи.

Д: На секунду, щоби це не звучало дивним: якщо в наших країнах це вважається чимось ганебним, то в Європі цим займається багато хто. Це, по-перше, еко-френдлі, а по-друге, коли люди купують у магазині якісь напої, вони залишають таксу: від 10 до 50 центів. І коли повертаєш ту ж пляшку, тобі ці гроші теж віддають назад.

 "Куда теперь?".jpg

Фото: "Куда теперь?"

В: Іноді це приносило нам по 50 євро в день. І бувало таке, що нас не раз підтримували водії або абсолютно випадкові люди — підкидали нам гроші, або ми знаходили якусь part-time роботу. І коли нам терміново потрібні були фінанси, вони звідкись з’являлися. Це складно пояснити, але дуже часто гроші самі до нас приходили.

Д: У подорожі ми дуже сильно вірили в езотерику, якщо говорити саме про гроші. Тобто: коли вони нам дуже сильно знадобляться, вони будуть, а якщо ні, то в той момент вони насправді й не потрібні. І коли ми хотіли щось купити, наприклад, телефон або гітару, то надходили якісь пропозиції, незрозуміло звідки. У нас був випадок, здається, у Санкт-Петербурзі: ми гуляли містом з великими рюкзаками, а на них висіли таблички з нашим маршрутом. І до нас підійшов чоловік, запитав, чи мандрівники ми, а після дав нам 2 тисячі рублів. Але сказав, що ми обов’язково маємо витратити їх на покупку гітари. І потім ми дійсно придбали маленьку синю гітару. Навіть підробляли з її допомогою: вдавали, що граємо, а насправді просто веселили людей.

Куда теперь?

Фото: "Куда теперь?"

В: Дійсно, бувало таке, що ми продавали фотографії, малюнки, розважали перехожих на вулиці. 

Д: Найприбутковіша ідея за подорож була в Афінах — ми стояли на вулиці з табличкою: “Ми не вміємо співати, але вміємо посміхатися”. Просто посміхалися й люди кидали нам грошей більше, ніж музикантам, які реально класно грали. Ідея свіжа — вони такого ніколи не бачили. А ще якось ми збиралися на Октоберфест і теж на табличці написали: “Збираємо на пиво” — навіть записали відео на YouTube. За годину вдалося заробити більш ніж 30 євро.

— І як пиво на Октоберфесті?

Д: Ми тоді просто ходили по фестивалю. Рюкзаки із собою брати не можна було — вони занадто великі й підозріло виглядають. Ми вирішили сховати їх у відсік, де зберігають пісок, яким посипають дороги. Зачинили цей ящик своїм замком та пішли на фестиваль. І до нас самі підходили люди й питали, звідки ми, запрошували випити. В основному це були поляки — вони до нас дуже тепло ставилися. 

В: Ще виявилося, що там келихи по літру, і в якийсь момент Діма вже не зміг пити, він говорить: “Все, я не можу”. А поляк йому дає четвертий келих та каже: “Все, тоді виливай це мені на голову”. І Дімі довелося це зробити.

"Куда теперь?"

Фото: "Куда теперь?"

— Можете пригадати декілька найяскравіших історій?

Д: Їх насправді було дуже багато. Одного разу нас заарештували в Амстердамі. Ось як все було: у місті є метро і спочатку ми по ньому без проблем безкоштовно пересувалися — їздили зайцем. Але якось ми побачили, що по вагонах ходить контролер, і вирішили вийти, тому що якби нас спіймали, то оштрафували б на 200 євро. Але на виході з вагона він нас помітив — почалася погоня. На шляху стояли високі турнікети, через які ми якимось чином перестрибнули, і розслабилися — тому що контролер не зміг би повторити такий трюк. Ми переключилися на спокійний крок, і раптом я відчуваю, як на плече хтось кладе руку. Я на рефлексі смикнув рукою і випадково вдарив цього, як виявилося, поліцейського. Контролер, швидше за все, подзвонив поліції, яка чергувала на станції. Ну і вони нас поклали на підлогу, почали кричати — думали, що ми якісь терористи. Нас одягли в наручники, посадили в машину. Настрій у нас тоді був гарний, ми взагалі завжди ставилися до всіх проблем як до історій, які в майбутньому можна буде розповісти. І ми поліцейських ламаною англійською просимо: “Можете включити сирену, а то якось нудно їхати?” Вони відповіли, що без проблем — включили мигалки й поїхали по трамвайних коліях. Нас відвезли в подобу СІЗО, зняли відбитки пальців, просканували сітківку ока. І поліцейський у нас запитує: “Who are you?” (Хто ви?) Ми відповідаємо: “We are travel-makers” (Ті, хто створюють подорожі), а він каже: “No, no, you are troublemakers!” (Ті, хто створюють проблеми). 

В: Нас дуже добре там годували: чай, кава, приносили обід із трьох страв, давали чисту постільну білизну.

"Куда теперь?"

Фото: "Куда теперь?"

Д: Ми вже вирішили провести там час із користю, почали віджиматися, думати, де дістати книги та як повернути телефон, щоб можна було писати статті в блог. На жаль, наше щастя закінчилося дуже швидко — ввечері до нас підійшли поліцейські і сказали, що в нас є гроші, тож будемо вирішувати проблему. Але вийшло реально у 2–3 рази дешевше, ніж якби ми просто заплатили штраф за безквитковий проїзд — довелося віддати по 85 євро з людини. Вийшли ми звідти, прийшли на Вулицю червоних ліхтарів, сіли біля каналу о 4 ранку і почали думати де взяти гроші. Але дуже швидко їх відбили: наш перший водій після цього дав нам 100 євро.

— А як щодо мовної проблеми?

В: Вийшло так, що ми виїхали практично без знання англійської. Плюс я дуже часто плутав “we” (ми) і “you” (ти). І говорив одному водієві “You have big problems in Copenhagen”. І він дуже напружувався в такі моменти: їдуть два хлопця на його Maserati і кажуть, що в нього великі проблеми в Копенгагені.

 "Куда теперь?"

Фото: "Куда теперь?"

Д: Пам’ятаю ще, як ми їхали із сімейною парою, і кажуть вони англійською: “After that you will go by walking” (Після цього вам доведеться йти пішки). А я почув слово “buy” (купити) і думав, що нам щось куплять — вони ще зупинилися якраз біля магазину. Ми чекаємо, а вони починають питати, чого ми сидимо. Я правда думав що “walking” це якийсь хліб або національний бутерброд. Але особливо важко було з прикордонниками: вони не могли зрозуміти хто ми, куди їдемо та навіщо.

Другу частину інтерв’ю з мандрівниками читайте у середу, 21 квітня.

Нагадаємо: 

Головні новини міста коротко та зручно читайте в Telegram Odesa Live. Бекстейдж та життя каналу без прикрас можна побачити в Instagram. Прямі трансляції та цікаві гості вже чекають на вас у Facebook. А ще ми жартуємо та танцюємо в Tik Tok!

Вийти в ефір
10.05